[kml_flashembed publishmethod=”static” fversion=”8.0.0″ movie=”http://www.vsokali.com/map/kar9.swf” width=”823″ height=”577″ targetclass=”flashmovie”]
[/kml_flashembed]
Сокаль,інтерактивна карта 2011
Історія Сокаля сягає княжих часів. На високому пагорбі, що його омиває Буг із правого боку, в XI ст. постало місто-фортеця, яке контролювало переправу через Буг і початок судноплавства на річці
Узимку 1240—1241 рр. Сокаль зруйнували монголо- татари. На місці княжого городища звели тільки замок, який діяв у XIII—XVII сг. Саме місто відбудували на лівому березі Бугу поблизу сучасного с Завищень, приблизно за 3-4 км від попереднього місця розташування. Після за¬гибелі Галицько-Волинського князівства 1340—1377 рр. Сокалем (із перервами) володіли литовці, а 1377 р. місто захопив угорський король Людовік. Того ж року його васал, князь Владислав Опольський, надав привілей Бел- зові на право складу солі для купців із Литви, згадавши в ньому і про Сокаль. Це і стало першою писемною згадкою про місто. Угорське панування тривало 10 років, 1387 р. польський король Ягайло передав Белзьке князівство, до складу якого входив і Сокаль, західномазовецькому князеві Зимовитові IV.
Року Божого 1424 мазовецысий князь Зимовит IV надав Сокалеві магдебурзьке право, заборонивши в цих околицях полювати на соколів. Ця заборона й породила легенду, згідно з якою місто завдячує своєю назвою птахові. Існують й інші гіпотези: одна виводить назву від половецького імені Сокала, інша — від давньоруського слова “сокаль”, що означало “кухня”. Як би ми не дошу¬кувалися істини, а факт зостається фактом: сьогодні, як і за княжих часів, на міському гербі Сокаля величається сокіл – давній геральдичний символ.
У XV ст. в Сокалі діяли дві українські церкви — св. Ми- колая і Пречистої Діви Марії, які були дерев’яними. Католицький костел Найсвятішої Діви Марії був розташований поза лінією міських укріплень на місці сучас-
ного кляштору бернардинів. У сокальському замку по¬любляли зупинятися мазовецькі князі під час щорічних відвідин Белзщини.
Після ви гасання династії західномазовецьких П’ястів 1462 р. Белзьке князівство було перетворене на воєводство і приєднане до Польського королівства Адміністративно Сокаль належав до Белзького повіту, Белзького воєводства. Він також був центром однойменного старо¬ства, до якого входило місто Стоянів і кілька сіл: Хоробрів, Завишень, Скоморохи, Ільковичі, Поториця, Радванці та Поздимир. Страшним лихом для Сокаля були часті турецько-татарські набіги. Під час одного з них 1519 р. на попелищах міста відбулася битва між татарами й військом, яке нашвидкуруч зібрав князь Костянтин Острозький. Через неузгодженість дій між окремими загонами й чисельну перевагу ворога битву було програно.
Після цієї трагедії місто відбудувалося на правому березі Бугу на території сучасного міського парку. Сюди ж були перенесені українські церкви — св. Миколая і Пречистої Діви Марії, які розташувалися поряд. Місто оточили ровами, наповненими водою, високими валами, увінчаними дерев’яними стінами з вежами. У XVI—першій пол. XVII ст. Сокаль успішно розвивається. Тут було сім цехів, працювали ремісники тридцяти п’яти спеціальностей. Місто було важливим торговим центром, адже Буг уважали судноплавним саме від нього. Рікою до Гданська, а з нього у країни Західної Європи сплавляли зерно, іншу сільськогосподарську продукцію й сировину. До Сокаля не тільки із прилеглих районів, але й з досить віддалених місць звозили юзами товари для сплаву рікою. Двічі на рік у місті відбувалися ярмарки. Сокаль мав свою мір^ сипких тіл — сокальський корець.
Спортова секція товариства «Українська бесіда» в Сокалі.
Під впливом перемог козацьких військ на початку ве¬ресня 1648 р. в Сокалі готувалося повстання, якому через зраду не судилося відбутись, багато міщан тоді було страчено. У середині жовтня 1648 р. козацький загін на чолі з Кудрею визволив Сокаль. Наприкінці листопада 1648 р. військо Б. Хмельницькою, повертаючись з-під Замостя на Наддніпрянщину, зупинилося на короткий час табором коло ліска Валівка. Кілька місяців козаки й селяни тримали в облозі кляштор бернардинів, але, бажаючи продемонструвати, що козацьке військо дотримується умов перемир’я про припинення воєнних дій, гетьман не віддав наказу здобути штурмом кляштор. Після відходу козацьких військ польська шляхта влаштувала криваву розправу над сокальськими міщанами.
У часи Хмельниччини Сокаль неодноразово постраждав від перебування в його околицях польського війська Особливо великої шкоди завдало містові кількамісячне таборування шляхетської армії (1651) перед битвою під Берестечком. Удруге козаки здобули Сокаль 1655 р., але тоді також не змогли оволодіти кляштором бернардинів. Унаслідок війн середини XVII ст. місто занепадає, зменшується чисельність мешканців. Опустілі й зруйновані будинки скуповують євреї, масово оселяючись у Сокалі. Дуже потерпіло місто в роки Північної війни, зокрема 1702 р. його захопило та пограбувало шведське військо генерала В. Стенбока, тоді ж підступом був здобутий бернардинський кляштор. Унаслідок цих подій у XVIII ст. місто ще більше занепадає.
Року 1772 Сокаль увійшов до складу Австрії. На початку XIX ст. дерев’яні міські стіни були повністю розібрані. Під час однієї з пожеж дотла згоріла міська ратуша Було вирішено перенести центр міста поза межі колишніх міських укріплень. Для цього обрали пустир на передмісті Каравани, у його центрі збудовано нову ратушу, яка існує донині.
Після скасування паніцини 1848 р. економічне життя на Сокальщині пожвавилося. 1878 р. гостинець зв’язав містечко Великі Мости з Кристинополем, а згодом — і Сокалем. Першого липня 1884 р. новозбудованою заліз¬ницею до Сокаля прибув перший потяг. Залізницю було прокладено з м. Ярослава до Рави-Руської, Белза, Кристинополя і Сокаля.
На зламі сторіч пожвавилося національно-політичне життя краю. У Сокалі в 1897-1905 рр. розгорнув актив¬ну громадсько-політичну роботу адвокат Євген Пехруніе- вич, який чимало зробив для національного відроджен¬ня Сокальщини. З його ініціативи було засновано низку культурно-освітніх організацій: філії “Просвіти” (1898 р.), осередки “Січі”, “Шкільної помочі” тощо. Завоювавши прихильність місцевої людності, Євген Петрушевич двічі (1907, 1911) був обраний депутатом до австрійського парламенту від округу, до якого входив Сокальський повіт.
Із початком Першої світової війни багато сокальців зголосилося до легіону УСС, а Осип Семенюк став його сотником. 13 серпня 1914 р. Сокаль зайняли росіяни, восени 1914 р. вони збудували залізницю, яка сполучила місто з Володимиром-Волинським. У липні 1915 р. в боях за Сокаль брав участь Ярослав Гашек, автор роману “Пригоди бравого вояка Швейка”, Мабуть, якби він дописав свій роман, чимало подій у ньому відбулося б у Сокалі.
Другого листопада 1918 р. українці мирно перебрали владу в місті у свої руки. Повіт очолив комісар Євген
Тисовський. Із 12 грудня 1919 р. почала виходити перша українська газета “Голос з-над Бугу”. Для оборони територій повіту створена П’ята Сокальська бригада УГА Однак сили були нерівні, 16 травня 1919 р. місто зайня¬ли польські війська.
Під час польського панування (1919—1939), незважаючи на утиски, в місті вирувало українське суспільно-громадське життя. У 30-х рр. XX ст. на Сокальщині діяли низові ланки ОУН. Тоді Сокаль разом із Бережанами та Стриєм належав до трьох національно найсвідоміших українських повітових центрів Галичини.
Із перших днів Другої світової війни залізнична станція Сокаль зазнала німецьких бомбувань. У вересні 1939 р. місто зайняла Червона армія. Унаслідок п’ятого поділу Польщі радянсько-німецький кордон проліг по Бузі. Правобережна частина міста потрапила до СРСР, а лівобережна, яка відтоді функціонує як окремий насе-
лений пункт Забужжя, відійшла до Німеччини. Радянсь¬ка влада 1940 р. кількома хвилями виселила більшість польського населення до Сибіру та Казахстану. Репресій зазнали також українці.
Уранці 22 червня 1941 р. у перший день війни Сокаль захопили німецькі війська. Німці швидко ліквідували створені українцями органи влади. Упродовж 1941—1943 рр. фашисти зниіцили єврейське населення міста У липні 1944 р. Сокаль вдруге зайняла Червона армія. Під час війни місто зазнало великих руйнувань, зменшилася чисельність його мешканців.
Кордон знову проліг по Бузі, але тепер радянсько- польський. Згодом польська влада поділила Забужжя на два населених пункти: Забужжя і Жвирку. У 1944— 1951 рр. на розвиток Сокаля негативно впливає його прикордонне розташування. Тоді в місті активно діяли підпільні організації ОУН. У навколишніх лісах вели боротьбу загони У ПА. Сотні жителів міста зазнали репре¬сій або загинули в лавах повстанців. Унаслідок обміну територіями між СРСР і ПНР 1951 р. до складу України ввійшла територія між річками Буг і Солокією, однак лівобережна частина міста не була приєднана до Сокаля. Від 1960-х рр. місто стає одним із центрів хімічної промисловості, що дало мешканцям роботу, та водночас завдало містові екологічної шкоди.
Роки перебудови послабили тиск тоталітарної систе¬ми. Навесні 1989 р. в Сокалі виникли перші осередки Товариства української мови ім Т. Шевченка, яке стало домінантою національно-духовного відродження на Со- кальщині. Його очолив учитель СШ №1 Микола Пшев- лоцький; було утворено комітет зі спорудження пам’ятника Кобзареві на чолі з директором СШ № 3 Іваном Тимошиком
У серпні 1989 з ініціативи багатолітнього в’язня мордовських таборів Романа Семенюка в Сокалі створено осередок Гельсінської спілки. Третього вересня 1989 року центральними вулицями міста пройшли колони людей, вперше із синьо-жовтими прапорами, з нагоди відновлення могил воїнів УГА. Одинадцятого лютого 1990 р. відбулася установча конференція Сокальського осередку Народного руху України за перебудову. Районну раду Руху очолив Ярослав Кушнерук.
Історію Сокаля пишуть люди: своїми помислами, вчинками, життям На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 99,2% мешканців Сокальщини висловилось за незалежність України. За волевиявленням цих людей стояли шереги тих, хто за рідну державу голосував власним життям.